ДІЄТА при хвороби жовчного міхура

ДІЄТА при хвороби жовчного міхура Дієта при жовчнокам’яній хворобі і холециститі

Експериментально встановлено, що до певної межі вміст холестерину в їжі не впливає на його виділення в жовч. Однак якщо зміст його збільшується понад цю межу, жовч стає літогенної. Якщо собакам додавати до стандартної дієті 2% холестерину, жовчні

камені утворюються в 100

про випадків [Den Besten L. et al. 1973; Gurll N. et al. 1978]. Повернення до дієти з низьким вмістом холестерину викликав розчинення жовчних каменів. У хом’яків збільшення кількості вводиться холестерину в стандартній дієті з 0,8 мг до 2,4 г на 1 кг їжі призводило до утворення холестеринових жовчних каменів протягом 12 тижнів в 509о [Pearlman В. et al. 1979]. Аналогічні результати отримані в дослідах на мавпах [Pausawasdi et al. 1979].

Поєднання багатої холестерином дієти з введенням естрогенних гормонів збільшувало утворення холестеринових жовчних каменів до 909о [Pearlman В. et al. 1979; Sue S. et al. 1979]. Навпаки, додавання до холестеринової литогенной дієті жовчних кислот різко зменшувало частоту їх утворення.

Інший вид литогенной дієти – додавання до їжі значної кількості жирів. Е. Н. Васильєва та Т. М. Григор’єва (1978) показали, що дієта, багата насиченими жирними кислотами, призводить до збільшення виділення холестерину в жовч і утворення жовчних каменів. Dam А. і співавт. (1967) викликали утворення жовчних каменів у молодих хом’яків, застосовуючи багату жиром дієту, що містить як насичені, так і ненасичені жирні кислоти.

За даними японських авторів, було показано, що вид жовчних каменів, що утворюються при годуванні їжею з високим вмістом жирів, залежить від складу останніх. Якщо в жирах містяться переважно насичені жирні кислоти або мають одну подвійну зв’язок (олеїнова кислота), жовч виявляється перенасиченої холестерином і швидко утворюються холестеринові жовчні камені. Якщо ж до складу жирів входять поліненасичені жирні кислоти (лінолева, ліноленова), холестеринові камені не формуються, а кількість холестерину в жовчі і холестеринових каменів зменшується (але іноді виникають пігментні камені).

Високий вміст ліпідів в їжі не є обов’язковою умовою для утворення холестеринових жовчних каменів. Литогенной виявилася дієта, позбавлена??жиру, що складається переважно з сахарози і глюкози (близько 60% сахарози і глюкози, 20% казеїну, інші 20% – клітковина, солі і вітаміни). Зазначена дієта приводила до утворення холестеринових жовчних каменів у 70%> хом’яків [Kritchevsky В. Klurfeld D. 1979]. Заміна казеїну желатином в моносахаридними білковій дієті ще більш збільшувала частоту утворення холестеринових каменів [Васильєва Е. Н. 1976]. На підставі проведених даних можна зробити висновок про те, що утворення каменів можуть викликати не тільки їжа з надмірною кількістю, холестерину, але і різні дієти, в яких різко порушені нормальні співвідношення основних поживних речовин.

Звичайно, результати, отримані в дослідах на тваринах, далеко не завжди можуть бути беззастережно перенесені на людину. У людей збільшення вмісту холестерину в їжі в досить широких межах не супроводжується відповідним збільшенням ІЛ. А. Dam і співавт. (1967) не виявлено суттєвих змін складу жовчі у здорових осіб, що вживали в їжу значна кількість яєчних жовтків. L. С. Den Besten і співавт. (1973), вивчаючи зміни ІЛ у добровольців, які отримували протягом 3 тижнів по 700 мг холестерину на добу, що не виявили його збільшення. Однак при більш тривалому застосуванні зазначеної дієти в жовчі з’являлися кристали холестерину, що змушувало припиняти дослідження.

Утворенню каменів в експерименті сприяє дефіцит вітаміну С [Jenkins S. 1978]. До яких меж компенсаторні механізми людини в змозі підтримувати нормальний склад жовчі, незважаючи на збільшення кількості вводиться з їжею холестерину, точно не встановлено. Однак така межа, безсумнівно існує, як показали наведені вище експерименти на тваринах. Великий інтерес представляє вивчення впливу на ІЛ і процеси каменеутворення у людини містяться в піщевеществ, що перешкоджають всмоктуванню холестерину і здатних підсилити його екскрецію з калом. До таких речовин відноситься рослинний стероїд бета-ситостерол, зустрічається в багатьох рослинних маслах, зернах пшениці, жита, кропиві та ін F. Begemann і співавт. (1978) показали, що багата ситостеролів їжа трохи зменшує насьпценность жовчі холестерином. Грунтовна перевірка цих робіт [Tangedahl Т. et al. 1979] у хворих з холестеринів жовчними каменями показала, що бета-ситостерол в дозі 250 мг на 1 кг маси тіла на добу більше ніж у 3 рази знижував кількість всмоктуваного в кишечнику холестерину і рівень холестерину в плазмі крові. Однак кількість введеного з жовчю холестерину зменшувалася незначно і жовч залишалася литогенной. Збільшення екскреції і зменшення всмоктування холестерину в кишечнику викликає також їжа, що містить значну кількість волокон. Під цим терміном звичайно розуміють стійкі до травних ферментів людини структурні полісахариди в стінці рослинних клітин, рослинні ліпіди, лігнін, неусвояемие вуглеводи та ін [Маркелова В. Ф. ЛЯПКО В. Г. 1973; Нестерін М. Ф. Конишев В. А. 1980].

Встановлено, що багата волокнами їжа сприяє значному збільшенню виділення холестерину з калом [Маркелова В. Ф. ЛЯПКО В. Г. 1973; McDougall R. et al. 1978; Palumbo P. et al. 1978]. Що стосується зниження литогенности жовчі і частоти утворення жовчних каменів під впливом містить волокна їжі, то дані з цього питання дуже суперечливі. За спостереженнями ряду авторів [McDougall R. et al. 1978; Palumbo P et al. 1978], пектини і клітковина, особливо пшеничні висівки, знижують кількість виділяється в жовч холестерину і ІЛ. Аналогічні дані отримані в експериментах на хом’яках (Кау R. et al. 1978], яким в їжу додавали гідролізований лігнін. Однак інші автори [Huybregts А. et al. 1978] не знайшли змін ІЛ у здорових осіб, до їжі яких додавали 0, 5 г висівок на 1 кг маси тіла в день. Gopola-Krishna G. і співавт. (1976) вивчали у здорових добровольців вплив дієти космонавтів, бідної волокнами, на екскрецію холестерину і склад жовчі. Вже через 4 дні застосування дієти космонавтів екскреція холестерину зменшувалася більш ніж в 4 рази, а всмоктування його відповідно збільшувалася. Однак склад жовчі у досліджуваних істотно не змінився.

Всі автори, які досліджували дієту, збільшується екскрецію холестерину з калом, відзначають значне зменшення рівня холестерину в плазмі крові, тоді як в жовчі зміна вмісту холестерину не відбувається або спостерігається в незначній мірі [Bateson М. et al. 1978; Ahlberg J. 1979].

Тривалість проводився у добровольців вивчення впливу різних харчових режимів на екскрецію в жовч холестерину не перевищувала декількох тижнів або максимум місяців. Цікаво порівняти наведені вище дані з результатами дослідження литогенности жовчі і частотою жовчнокам’яної хвороби у осіб, протягом багатьох років дотримувалися того чи іншого харчового режиму. Такого роду відомості отримані при вивченні особливостей харчування населення в різних країнах. У ретельно проведених дослідженнях Sarles Н. і співавт. (1979) вивчена залежність частоти утворення жовчних каменів від калорійності і складу їжі у Франції, Швеції, Португалії, Індії, Японії, Південній Америці та Уганді. Виявлено, що підвищення вмісту тваринного жиру, білків і кількості калорій в їжі збільшує ймовірність виникнення жовчних каменів. Аналогічні дані наводять D. Burkitt і М. Tunsdall (1975), А. Pausawasdi і співавт. (1979).

Зіставлення особливостей харчування і частоти холелітіазу в різних країнах становить безсумнівний інтерес, але висновки слід робити з великою обережністю, оскільки частота їх виникнення може залежати не тільки від особливостей харчування, а й від національно-генетичних факторів.

У зв’язку зі сказаним особливий інтерес представляють дослідження, в яких аналіз впливу харчування на частоту холелітіазу проводився в межах однієї етнічної групи. За даними Н. Kameda (1976), М. Nagase і співавт. (1978), А. Pausawasdi і співавт. (1979), в Японії в перші роки після війни населення, особливо сільське, харчувалося переважно рослинною їжею і жовчні камені зустрічалися значно рідше, ніж у США. Якщо ж японці переселялися в США і міняли харчовий режим, жовчні камені у них виникали так само часто, як і у американців, причому переважно холестеринові. “Європеїзація” їжі в містах Японії в останні десятиліття призвела до значного зростанню захворюваності жовчнокам’яної хвороби за рахунок збільшення числа холестеринових каменів [Kameda Н. 1976; Nagase М. et al. 1978]. Аналогічна картина спостерігається і в країнах Африки [Burkitt DP Tunsdall М. 1975].

Залежність частоти захворюваності жовчнокам’яну хворобу від кількості споживаних з, їжею жирів в Японії проаналізував Н. Kameda (1970). До 1950 р. в середньому кількість споживаних жирів на одну людину складало 18 г, а частота жовчнокам’яної хвороби коливалася від 1 до 3’й. У 1972 р. споживання жирів збільшилася до 48 г, а частота знаходження жовчних каменів (в основному холестеринових) – до 8 – 9%. Особливо збільшилася частота холестеринових жовчних каменів у жителів міст в Японії. У Токіо вони склали в 1972 р. до 70% від числа всіх видів каменів, в той час як у сільській місцевості, де характер харчування змінився в меншій мірі, переважали пігментні камені.

Цікаві дані отримані при вивченні частоти виникнення жовчних каменів в Австралії у емігрантів з Італії та Греції [Wheeler М. et al. 1970]. Після приїзду частота виникнення у них жовчних каменів збільшувалася в 4 рази, що автори пов’язують із зміною характеру їжі: до переїзду ці особи вживали м’ясні продукти 1 – 2 рази на тиждень, а після переїзду – в середньому 2 рази на день, причому значно збільшилося споживання солодких і борошняних страв. Наведені дані показують, що, незважаючи на стійкість механізмів, що регулюють виділення холестерину в жовч, тривалий вплив харчування певного складу істотно позначається на частоті виникнення жовчнокам’яної хвороби.

В післяопераційному періоді їжа хворих повинна бути низькокалорійної, містити великі кількості волокон і вітаміну С, зменшена кількість білків і жирів, переважно рослинного походження.

Куди звернеться з цією проблемою?

Comments are closed!

_0.32MB/0.00913 sec